Якщо звернете увагу, то з кожним роком невихованих людей (некультурних, хамських, грубих і так далі) — не меншає, а подекуди навіть стає більше.

Раніше батьки, суспільство, педагогічний склад — УСІ В ОДИН ГОЛОС вбивали в голову молоді правила пристойності, манери, культуру. Тому місцем поступалися, мату було мало, двері притримували. Так, так було не завжди і не постійно, але так було НАБАГАТО БІЛЬШЕ, ніж зараз.

• Ні, це не ностальгія за минулим — це факт.

А де корінь зла у цій «петрушці»? А він не так вже й глибоко.

1. Педагогам заборонено займатися повчанням

Вчать додавати цифри, писати букви та інше. Не вчать, як поводитися! Відбулося розмежування: «це ваша справа» і «це не ваша справа».
Педагоги все частіше не хочуть лізти зі своїми нравами, тому що зустрічають хамство істеричних батьків і вигуки: «Та хто ви така, щоб мою дитину моралі вчити?». А там поруч і директор школи загрожує скороченням, бо йому не потрібен скандал і хейт у соціальних мережах. Не кажучи вже про булінг і насильство від батьків або учня (учениці), яка потім стане старшою.

2. Суспільство тримається осторонь

Ніхто не хоче робити зауваження, тому що:
• це «не їхня компетенція»;
• їх не просили;
• вони й самі не вміють;
• їм пофіг.

Є багато різних «тому що», але суть одна — суспільство стоїть осторонь. Явище «суспільного осуду» загалом існує: культура скасування, груповий хейт і т. д. Проте воно спрямоване не на захист майбутнього, а на миттєву перемогу. Перемогу над здоровим глуздом. Куди простіше об'єднатися 10 істеричним батькам (мамам і татам) і «зафукати» педагога або перехожого за те, що лізе не у свою справу, ніж 10 перехожим сказати батькові чи матері: «Займися дитиною, ідіотино, інакше виросте черговий злочинець».

3. Некомпетентність батьків

Батько чи мати, можливо, і намагаються напоумити, але не вміють: не вміють переконувати, не вміють навіювати — коротше кажучи, не вміють впливати: без слів та словами.

Ось тоді дитина росте, а виростає чудовисько, яке батьки люблять (нікуди діватися), але виправдовують (а заразом і себе). Ось звідси і з'являється мат, хамство, небажання поступатися місцем, зачіпання плечима, шум після 21:00, сміття і так далі — все це РЕЗУЛЬТАТ того, що батьки народили, але далі не роблять «те, що потрібно, і стільки, скільки потрібно».

Раніше — було простіше. Дитина не послухала батьків — пішла кудись, а навколо такі ж дорослі, такі ж педагоги. Та й багато дітей займали той самий бік (як майже всі батьки, педагоги та звичайні перехожі). У всьому цьому діватися дитині не було куди — доводилося переконувати себе у власній дурості та придушувати власну істерику. Зараз — складніше.

Тому корисно не розраховувати на суспільство та педагогів. Розраховувати на себе (чоловік/дружина) і, якщо пощастило з ріднею, — на них. Якщо дуже пощастило — на друзів. Але насамперед — на себе.

А що ще робити?

1. Вчитися впливати.
   Цьому не можна навчитися в школі, за книгами чи відео — цьому можна навчитися тільки на практиці (самостійно набиваючи гулі спробами та помилками або за технологією професійного тренера).
2. Скласти план «Кого хочу виховати?» (це мають вирішити батьки).
3. Виконувати план усіма інструментами впливу, якими володієте (див. пункт 1).
4. Будь-які «не можу, не виходить» вважати «програмами-відмовками» і перепрограмувати себе, щоб таки виконувати план (див. пункт 2) до перемоги.

Світ сповнений тих, хто своїм потуранням множить невихованість! Світу потрібні непохитно-добрі люди, які створюють вихованість!
Ламати легше, ніж будувати. У тому числі й культуру, у тому числі й цивілізацію. Розуму багато не треба. У цьому теж підказка — тільки дурень ламає, не вистачає йому розуму. Розумний — творить.
Творіть! Добре?