Давним-давно. У далекій-далекій галактиці. На планеті, схожій на Землю, жив жираф.

Він тягнувся кудись до хмар, і його шия ставала довгою. Ніхто не знав, навіщо він тягнеться туди. Він і сам не знав. Його тягнуло...

Хмари на тій планеті пливли не так уже й високо. Але жираф не міг дотягнутися. Хоча загалом це було можливо. Хмари йому снилися. Вони манили. Він і уві сні тягнувся.

І, можливо, річ у тому, що накопичилося напруження. Можливо, щось змінилося серед хмар. Але одного разу він зміг просунути голову в одну хмару, яка чимось відрізнялася. І виявив там те, про що не міг і подумати. Він виявив Знання!

Вони почали вбиратися в голову. Вони навантажили його голову. Вони були важкими, і шия почала зменшуватися — стискатися, мов гармошка. Зрештою вона стиснулася майже повністю. Він відчув це і ще дещо. А потім відчув легкість.

Підійшовши до річки й поглянувши у відображення, він себе не впізнав. На нього дивився леопард. Ось така історія трапилася давним-давно. У далекій-далекій галактиці.